Тривожні та нав'язливі стани

Тривожні та нав’язливі стани — це поширені форми психічних розладів, які можуть значно погіршувати якість життя. Ці стани характеризуються постійним почуттям тривоги, надмірною заклопотаністю та виникненням нав’язливих думок та дій, які складно контролювати. Психотерапія відіграє ключову роль у лікуванні таких станів, пропонуючи різні методи та техніки для роботи з тривогою та нав’язливістю.

Можна говорити про страх і тривогу у звичайному, традиційному розумінні і можна говорити про екзистенційний страх чи тривогу.
Страх – це очікування чогось певного, тривога – невизначеного, але ситуативного, «одноразового», а екзистенційна тривога – очікування постійної присутності у житті непередбачених подій. 

Страх і тривогу можуть відчувати і тварини, але екзистенційна тривога властива лише людині.
Особливість страху традиційному класичному сенсі — його предметна спрямованість. Ми боїмося чогось певного, це страх перед чимось. 

Людина відчуває неприємні емоції, переживання чогось небажаного хоче, щоб чогось не було. У тварин це єдина форма страху. У людини, однак, є й інший стан: страх, занепокоєння, стан дискомфорту, не прив’язаний до певної причини. Відмінність цього стану, властиве лише людині, полягає у відсутності предметної віднесеності. Воно пов’язане з тим, як улаштований світ..

З екзистенційною тривогою не можна боротися, бо немає об’єкта, якому треба йти назустріч, окрім буття загалом. Якщо людина охоплена тривогою, вона виявляється позбавлена опори — виникає безпорадність, дезорієнтація, неадекватні реакції. Тому в стані тривоги людина завжди прагне строго визначати об’єкти страху, адже зі страхом можна якось взаємодіяти. Перетворення тривоги на страх, неважливо перед чим, допомагає позбутися цього жаху.
Детально ідеї про співвідношення нормальної та патологічної тривоги були розвинені у Ролло Мея. 

Взагалі сама собою тривога — це нормально, не треба боятися тривоги, не треба намагатися позбутися тривоги в процесі психотерапії. Нормальна тривога виникає, коли людина відчуває, що його цінностям щось загрожує, що щось йому значуще перебуває під загрозою. 

Наприклад, це може бути загроза фізичного життя як такого, або загроза психологічного життя, позбавлення волі або загроза цінності, з якою людина ідентифікується, скажімо, патріотизм, любов до конкретної людини і таке інше. Це нормальне та багато в чому конструктивне почуття. 

Нормальна тривога пропорційна загрозі і не потребує витіснення чи інших якихось форм психологічного захисту. З нею можна мати справу, її можна опрацьовувати на рівні свідомості або якщо об’єктивна ситуація змінюється, тривога піде сама. Спроба витіснити тривогу, її ліквідувати, спроба її знищити призводить лише до переростання нормальної тривоги в тривогу патологічну.
Тривога патологічна, чи невротична — це тривога, невідповідна приводу, що зазвичай є наслідок нездатності прийняти нормальну тривогу, вона включає у собі витіснення, придушення, інші форми конфлікту. Невротична тривога — це симптом тієї обставини, що людині не вдалося свого часу належним чином упоратися з попередньою кризою. І позбутися невротичної тривоги він може лише в тому випадку, якщо навчиться конструктивно жити з нормальною тривогою. Якщо людина прагне взагалі уникнути тривоги, це веде її до уникнення життя взагалі.

Тривога конструктивна, вона робить людину готовою до несподіванок. Відсутність тривоги – це неготовність до несподіванок. Тільки завдяки тому, що я турбуюся, я озброєний. В якомусь сенсі тривога – це наш інструмент взаємодії з нашим майбутнім, налаштування на нього.

Нав’язливості — це явища психічного життя, суть яких у тому, що певні змісти більш менш регулярно виникають у свідомості людини, крім її бажання і волі. Нав’язливими можуть бути: бажання, спогади, думки, страхи, події тощо.

При цьому людина, переслідувана нав’язливістю, зберігає до них критичне ставлення, розуміючи всю їхню безглуздість і чужість її розуму. Коли він намагається припинити їх зусиллям волі, результатів це не приносить. Нав’язливості не прямо впливають на інтелектуальну діяльність і не призводять до її зниження. Однак вони погіршують працездатність та ефективність діяльності людини. Як правило, нав’язливі стани супроводжуються депресивними емоціями та почуттям тривоги.

Причини подібних явищ слід шукати у внутрішньому, не виявленому психічному житті людини, в емоційних переживаннях, які або приховані від нього самого, або недостатньо їм усвідомлювані. Виникають звані ритуальні дії, метою яких і є зменшення почуття провини, її спокутування.

Варто зауважити, що страждають від нав’язливостей, як правило, люди, у поведінці яких розсудливість явно переважає над чуттєвістю. Така людина може запевняти, що вона нічого не відчуває у ситуації, що викликає дуже сильні емоційні переживання в інших людей. Подібне порушення балансу між почуттями та розумом, ігнорування почуттів та зосередженість на інтелектуальному досвіді є благодатним ґрунтом для різноманітних нав’язливостей.